(У густому лісі, де морок клубочиться сизий, Поміж коріння вікових і старих мохів, В глушині, де навіть ворон не погрожує, Жив клан, чиє ім’я – страх ворогів.)
То був клан “Новітня Рідина”, дивний, Одягнені в халати, наче сни, В руках тримали колби невпинно, І бурмотіли формули в тиші вони.
Їх вождь, Сивий Професор, геній особисто, Володів розумом, що меж не мав. Він рідину нову шукав навмисно, Щоб силу дати й життя продовжить дбав.
Легенди йшли про зілля їх особливе, Що зцілює рани й хвороби всі, Що перетворює слабаків на сильних, І молодість дарує знов довкіл.
Але плата висока була за диво, Бо в кожному зіллі прихований ефект. Хто силу здобував, але наче криво, І розум втрачав, як в напівтемряві об’єкт.
Одного разу до них прийшов Воїн Хоробрий, На ім’я лише “Яструб” звали всі. У бою з ворогом поранений він страшно, І життя висіло, як роса в росі.
“Професоре, допоможіть! Мені зілля дайте! Я життя віддам за клан і за країну! Але зціліть, сил мені знов додайте, Я вам навіки відданим служу, клянусь нині!”
Професор подивився в очі палаючі, І мовив тихо: “Вибір за тобою. Але зілля наше – полум’я пекуче, В ньому сила є, але й забуття з собою.”
Яструб погодився. Рідину випив, Вона гірчила, наче гіркий полин. І біль пройшов, і тіло силу скинуло, І Яструб став могутній, злий, і сильний він.
Знов вийшов він на поле брані сміло, Рубав ворогів, як бур’яни навкруги. Він був нестримний, але поступово, Забув, хто він, забув свої всі мрії.
Він став машиною, злобною і жорстокою, З однією жагою – вбивати і рвати. Забув про честь, про доблесть, про свободу, І лише слухняно волю клану чекати.
Професор спостерігав за ним в мовчанні, Сум в очах його було видно всім. Він зрозумів, що його винаходи, Не благо принесли, а тільки темряву потім.
І клан “Новітня Рідина” незабаром, Розпався в прах, зруйнований собою. Професор в самотності і горі згасав, Пішов в ліси, щоб зустрітися з долею.
А Яструб бродить до цих пір по світу, Позбавлений пам’яті і почуттів, як звір. І пам’ятає лише одне: команду до смерті, І клянеться клану до цих пір повір.
Мораль цієї балади проста і вічна: Не все, що нове, благо принесе. І сила без контролю – даремна річ, І може лише зруйнувати і вб’є.